Новости / 5 серпня 2017

Павло Матвійченко: «Про футбольну Україну світ вперше дізнався у Фукуоці» (+фото)

Дебютний виступ Студентської збірної України з футболу на Всесвітній Універсіаді у Фукуоці 22 роки тому справив справжній фурор. Українська команда пробилася до четвірки кращих команд планети, а її лідер Павло Матвійченко з п’ятьма голами переміг у гонці бомбардирів. Саме з тодішнім нападником українців ми й згадали приємні події 1995 року:

- Павло Васильовичу, розкажіть, будь ласка, завдяки чому, або кому відбулась та подорож у Фукуоку, адже Студентської збірної України як такої у 1995-му не існувало?

- Дійсно, під прапором Студентської збірної на Універсіаду до Японії відправилась майже вся команда київського ЦСКА, яка тоді грала у Другій лізі чемпіонату України. А також кілька гравців кременчуцького першолігового «Нафтохіміка». Саме у Кременчуці  відомий футбольний функціонер Олег Первушкін, який згодом створить першу на просторах колишнього СРСР Студентську асоціацію, знайшов спонсорську підтримку. І разом з Володимиром Лозинським, тодішнім тренером ЦСКА, організував виїзд збірної у Фукуоку.

- У команді усвідомлювали, куди їхали і що це за змагання? Чи були конкретні завдання на цей турнір?

- Великих завдань точно не було, бо команда вперше брала участь у змаганнях такого рівня. Втім, бути хлопчиками для биття ми не хотіли. У нас був молодий та амбітній колектив. У свої 26 років я був найстаршим у команді. Усі готові були битися за перемогу. Саме такий футбол сповідував наш наставник Володимир Лозинський. І хочу сказати – ми втілювали у грі все, що  відпрацьовували на тренуваннях.

- Якщо говорити про виступ команди на Універсіаді, чи могла збірна замахнутися на нагороди?

- І тоді, і зараз вважаю, що команда була гідна медалей. Справа в тому, що ми майже не готувалися до змагань. Тренувального збору не було. Усе відбулось спонтанно. Чемпіонат другої ліги щойно розпочався, встигли зіграти лише один тур. Якби хоча б три-чотири матчі зіграли, порозуміння між  гравцями  було б кращим. Ще один нюанс: замін майже не було. У складі команди було 12-13 гравців. Вважаючи, що у Фукуоці дуже вологий клімат, грати у шаленому темпі усі 90 хвилин було просто неможливо. Втім і четверте підсумкове місце тоді було великим успіхом. Гадаю, про футбольну Україну світ вперше дізнався саме у Фукуоці. Бо спочатку у Японії майже всі вважали нас росіянами.

- А  що запам’яталося найбільше у Японії?

- Загалом від Японії дуже приємні враження. Багато що ми побачили там уперше. Вражало майже усе: рівень життя громадян, блискучі спортивні бази та стадіони, рівень послуг у магазинах і готелях тощо. Навіть у звичайному автобусі відчували себе, як у музеї.

Вражала й атмосфера Універсіади, доброзичливість і гостинність людей. Турнір транслювали по телебаченню, тому нас впізнавали у місті. Якщо описати враження  кількома словами, то ми перебували, як у казці. Хіба таке може не подобатися?

- Ця подорож особлива. Можливо якийсь гол у вашому виконанні звідти запам’ятався на все життя?

- Запам’яталася перша гра з бразильцями, в якій мені розбили голову. Усі наступні матчі я грав у пов’язці і це трішки заважало (сміється…). А якщо серйозно... Мій гол у ворота Південної Африки у чвертьфіналі, якщо не помиляюсь, був визнаний найкращим на турнірі. Я отримав передачу з флангу, одним дотиком прийняв м’яч на груди, а другим відразу пробив з 16 метрів. Напевно збоку виглядало красиво.

Прес-служба ВФАС

Фото з архіву Павла Матвійченка