Новости / 5 липня 2017

Владислав Лихненко: «Від футболу у мене не буває вихідних»

Будь-яке досягнення у студентському спорті – річ особлива. Адже не кожен аматор здатен підкорити якусь значну вершину. А якщо це вдалося зробити двічі? Це заслуговує на особливу відзнаку. Знайомтесь, гравець команди Криворізького національного університету Владислав Лихненко. Два роки поспіль голеадор з Донеччини стає кращим бомбардиром чемпіонату України з футзалу серед ВНЗ. Як то кажуть, стабільність – ознака класу. Як вдалося досягти цього особистого успіху? З чого починалася кар’єра? Про це і не тільки прес-служба ВФАС запитала у Владислава.

- Владиславе, цього року ти знову став кращим бомбардиром чемпіонату, а от  команда КНУ, як і торік, зупинилася у чвертьфіналі. Чому так сталось і які відчуття?

- Відчуваю, що нам трохи не поталанило. А ще підвела реалізація гольових моментів. Та, як на мене, наша команда гідно виглядала навіть у грі проти сильних суперників. Дві перемоги над учасником Фінальної частини – командою «ЗДМУ» - зайве тому  підтвердження. На жаль, 19-годинна подорож до Івано-Франківська на чвертьфінал не найкращим чином вплинула на команду. За нагодами мали перегравати майбутнього фіналіста чемпіонату. А замість цього – програли. Врятувати положення під час гри-відповіді вже було дуже складно.

- 39 голів за два сезони. Складається враження, що атакувальна гра команди КНУ «вибудовується» виключно через Владислава Лихненко. Чи так насправді?

- Звичайно, ні. У нашій команді немає обраних гравців. Інші теж чимало забивають. Наприклад, можу відзначити нашого капітана Миколу Боярина. А торік одним з кращих бомбардирів чемпіонату став Артем Гордієнко. Тож, забивати вміють усі. Просто так склалося, що цього сезону я влучав по воротах трохи частіше.   

- Якщо згадати цьогорічні перипетії Фінальної частини у Запоріжжі, за кого вболівав? Можливо хтось тебе приємно вразив?

- Вболівав за господарів, але, як мені здалося, вони трохи перегоріли. Фаворитом турніру вважав ФК «СумДУ», але у півфіналі у сумчан не знайшлося такого лідера, як у «нухтівців». Напевно, Євген Жук провів одну з кращих своїх ігор. Бо саме завдяки його хет-трику кияни не пустили чинного чемпіона у фінал. А здивували, звичайно, гравці «Ураган-ПНУ», які у ролі дебютанта змагань пробилися до фіналу. І навіть мали реальні шанси виграти чемпіонат, граючи без кількох гравців основи та з польовим на воротах.

- До речі, ти відзначав, що ваша команда мала шанс пройти івано-франківців. Якщо б так сталося, збірна КНУ змогла би повторити шлях «ураганівців»?

- Не впевнений. Побачивши рівень гри всіх фіналістів, вважаю, що нам важко було б боротися навіть за бронзу.

- Добре. Тепер пропоную трохи поговорити про тебе. У змаганнях ВФАС ти відомий, як нападник футзальної команди. Для тебе футзал ближче, ніж великий футбол?

- Я би сказав, що у футзалі мені грати цікавіше, бо там є можливість багато забивати м’ячів. Коли виходжу на велике поле, здебільше виконую функції захисника. А в цьому амплуа, на жаль, вражати ворота суперника набагато складніше.

- Чому опинився саме у Криворізькому національному університеті? Мені здавалося, що хлопці, які мріють про кар’єру футболіста, мають йти до інфізу...

- Вступати в КНУ хотів від самого початку. Мріяв піти по стопах батька. Він у мене гірник. Я ж родом з Донецької області. У моєму рідному місті Бахмуті є соляні шахти. Власне там я і хотів працювати.

- Звідки тоді така жага та любов до футболу? І взагалі яке місце у твоєму житті він займає?

- Футбол увірвався до мого життя завдяки батьку. З ранніх років він водив мене на стадіон. Згодом дідусь привів до першої школи, звідки і почався мій шлях футболіста. Напевно, зайве казати, що у дитинстві я майже цілодобово грав з м’ячем. Утім, і зараз футбол займає у моєму житті головне місце. Тренуюсь щодня. Від футболу у мене не буває вихідних. 

- А хто був твоїм першим тренером, пам’ятаєш?

- Авжеж. Андрій Володимирович Луцик. Він був капітаном збірної України з фузталу серед інвалідів. Поради Андрія Володимировича мали для мене важливу роль. Саме з ним я поїхав на перші змагання. Також тренер допомогав мені з екіпіровкою та взуттям. Я йому вдячний за все. До речі, зараз Андрій Луцик працює директором спорткомплексу «Артемсіль», куди я частенько заходжу, коли буваю вдома.        

- Було б цікаво дізнатися, в якій спортивній школі Влад Лихненко зробив свої перші кроки?

- Це була ДЮСШ «Ніка-спорт», куди, як я вже згадував, мене відвів дідусь. Потім займався футболом на стадіоні «Авангард» у Артемівську. Зараз там тренується школа олімпійського резерву.

- У тебе, напевно, як і у будь-якого гравця, є особливі мрії. Чого хотів би досягти?

- У футзалі,  безперечно, хочу грати в Екстра-лізі України. І це як на мене мені до снаги.

- А кумир у тебе є?

- Так, звісно. Це Рикардіньо – гравець іспанського клубу «Інтер Мовістар» і збірної Португалії з футзалу. Також мені симпатизує гра Петра Шотурми з івано-франківського «Урагану».

- А щодо футболу. За яку команду вболіваєш?

- Звісно, за донецький «Шахтар». Це любов з дитинства. До речі, серед футбольних кумирів відзначив би екс-гравця «гірників» Фернандіньо, який зараз захищає кольори англійського клубу «Манчестер Сіті». Дуже порядна людина як на полі, та і поза ним. Свого часу познайомився з Фернандіньо на «Донбас Арені», коли ходив на його зустріч з уболівальниками. В мене залишився автограф.

Прес-служба ВФАС